Індонезія

Переліт

Ми летіли за наступним маршрутом Львів-Стамбул-Абу Дабі (Емірати)-Куала Лумпур (Малайзія) – Соло (Індонезія). Перші два перельоти Turkish Airlines, решта Air Asia. Вартість квитків туди і назад близько 900 USD з особи.

В Turkish Airlines все так як в рекламі, “feel like a star”, смачна їжа, пледики, вино та пиво. Air Asia все значно простіше, їжа несмачна, води 100 мл на особу. Все решта можна докупити.

Маршрут був обраний так, щоб відвідати і Малайзію. Якщо летіти лише в Індонезію, то варто пробувати летіти напряму з Стамбулу на Джакарту (столиця Індонезії). Виїде швидше і можна уникнути ряду проблем під час транзитних перельотів. Головним застереженням є бюджетні авіалінії, в нашому випадку Air Asia, які не мають послуги транзиту. Коли вертались назад, Куала Лумпур – Абу Дабі чудом попали на літак. Нас відмовлялись пускати через відсутність арабської візи, яка нам була потрібна для того щоб вийти за паспорт контроль і взяти свій багаж. Оскільки компанія не транзитна – то послуги перекидання нашого вантажу на турецькі авіалінії вони надати не могли. Нас врятувало лише те, що ми з п’ятої спроби попали на мудрого менеджера і він передзвонив (мабуть) в аеропорт Абу Дабі , який подбав про наші речі сам. На останніх хвилинах ми бігли на реєстрацію, в душі надіючись що рюкзак з ракушками і пару живих орхідей якось не помітять.

Аеропорт Абу-Дабі

Провели ми тут небагато-немало 24 години. Мали велику надію, що нас випустять гуляти в місто, але не тут то було. Сказали араби, що українські та російські туристи славляться тим, що після виходу в місто вже не повертаються. Відповідно візи на яку ми мали надію (короткострокова 96 годин) не отримали. Їхнє любязне запрошення перечекати в супер готелі в аеропорті відкинули, виявивиши, що найдешевший номер коштує 460 USD на двох. Цю ситуацію ми передбачали, тому завбачилво не здавали в багаж спальників та кераматок, на яких і заснули годин так на 14.

Аеропорт загалом чистий, з халявним інетом та помірними цінами та всілякі напої та їжу (велика тарілка рису зі всілякими м’ясами та овочами 8 USD, мала кола 1.5 USD).

Малайзія (столиця Куала-Лумпур)

Про півтора дні в Малайзії по дорозі до і з Індонезії можна почитати тут…

Вулкан Gunung Merapi (Індонезія, о.Ява, біля села Selo)

Мерапі – симпатичний діючий вулкан, клуби диму, що валять з кратера помітно здалека. В 2006 році було останнє виверження з фатальними випадками в ближніх селах. Родючі землі на схилах вулкану приваблюють селян і вони вкрили його грядками аж до хмар, закономірно що Мерапі іноді лютує.

Добирання

Підйом вирішили робити з села “Selo”. Добирались з Solo (туди прилетіли з Куали літаком) з трьома пересадками. Першу маршрутку зловили вийшовши з аеропорту та головну дорогу, далі водії самі пересаджували нас здаючи наступному з рук і руки. Платили в районі 5 000 IDR (4 грн) за двох за маршрутку. Дорога дуже цікавва, особливо базари з диковинними фруктами та овочамм, рисові поля, купи дітей, що вертаються з школи. На грядках лише рис здавався чимось новим, все ж решта знайоме та близьке– цибуля, картопля, салат, кріп, помідори. Правда на тих городах ще паралельно пальми та банани ростуть, що трохи відрізняє їх від наших. Все навколо зелене та повне сил, завдяки рясному тропічному мусонові.

Поселились/Selo

Приїхавши на місце відразу натрапили на дядька, який запропонував нам все починаючи від проживання, закінчуючи своїми послугами гіда. Склалось враження, що хатинка, в якій ми зупинились залишилась дядькові в спадок від голанських колонізаторів. Розкішний маленький будиночок в зеленому саду, все покрито листям та пилом, загалом нам сподобалось. “Готель” адреси не мав, в селі можна спитатись дядька, що називає себе superman. Ціна 150 000 IDR (135 грн з двох) з сніданком. Сніданок посередній, готує в себе в хаті трохи нижче. Вітальня, що поєднує в собі також “ресторан” і парковку для моцика варта уваги.

Cклалось враження, що район не надто відвідуваний білими туристами, більше на гору ходять місцеві. Принаймі в селі готелів чи кафешок для білих ми не побачили. Місцеві готували прямо на вулиці якесь м’ясо що висіло на шнурках, з кого воно було не дізнались, наш рівень індонезійської співпав з їхнім англійської. Вийшло смачно та дешево (10 000 IDR = 9 грн ) з двох, включаючи рис та овочі.

Cходження

В селі нам кілька разів пропонували гіда, зокрема деякі гіди що себе пропонували знали лише два важливих слова “guide” та “yes”. “Yes” вимовляли екстра переконуюче, просто важко відмовити, але нам вдалось. Ціни кричали від 100 000 – 200 000 IRD (90-180 грн), домовитись мабуть можна було за будь-яку ціну зважаючи на відсутність туристів. Але в цьому потреби нема, cтежка протоптана, район безпечний. Трішки розвідали маршрут ще за світла. Виходити варто близько першої ночі – тоді до світанку (7.00 по місцевому) встигається піднятись на гору і зустріти схід сонця. Час варто перепитати в місцевих, ми цього не зробили і перевели годинник так, що опинились на горі за 2 години до світанку, а там дуже холодно і смердить сіркою.

Підйом починається городами, далі трохи лісу, останній шматок купа каміння, яким довго прийшлось повзти вверх. Підйом доволі крутий і дуже некомфортний (а особливо некомфортний – спуск вниз). Вся дорога встелена камінцями, вони слизькі та котяться. На тих шматках землі, що залишилась, дощ повимивав тунелі, деякі в мій ріст. Ми піднімались в кросовках, тому всі точки на стопах отримали інтенсивний масаж.

Вночі гора схожа на холодне пекло, все в сірці, парує, смердить. На світанку на горизонті з’вляються ще багато вулканів, краєвид унікально гарнющий. Оцінили також розмір кратера і вертикальні, навіть часом від’ємні нахили стін. Напроти гарно видно вулкана-сусіда Merbaba, місцеві казали теж неймовірний, з озером всередині. Вони так і називають їх Merapi – вогонь, Merbaba – вода. Підніматись на нього довше 7-8 годин.

Borobudur (о. Ява)

Найбільша в світі ступа Borobudur з 504 медитуючими Буддами і димлячими вулканами на фоні будь-кого здатна відправити в нірвану. Прикро тільки, що населення села Borobudur суцільні мусульмани і навіть палички там не палять.

Збудована в 9 столітті н.е. cтупа загубилася в джунглях та припала попелом разом з занепадом буддизму в регіоні. Віднайдена знову аж в 1814 році і після виділення коштів UNESCO відновлена і знаходиться зараз в хорошому стані.

Збудована, кажуть, була з застиглої лави на каменів, що викинув Мерапі, вкрита 2672 барильєфами, які розповідають про життя того часу. Біля ступи варто відвідати музей, де історики дають трактування цим барильєфам та розповідається багато цікавого про процес відновлення пам’ятки.

Відкрита з 6 AM-6PM, вхід 12$ (з ISIC 7$). Найспокійнішими є перша та остання години відвідин, адже це місце доволі туристичне, крім того улюблена зупинка шкільних екскурсій. Десь з 7.00 все відразу починає шуміти і побачивши білошкірих місцеві школярі просять сфоткатись. Після першого фото ми поспішно втекли.

Поселились

Жили в дядька Joko . (Joglo Homestay, головна вулиця, що справа обходить ступу, jogloborobudur@gmail.com, 75 000 IDR = 67 грн – номер на двох зі сніданком/вентилятор).

Кімнати без особливих претензій, чисті та приємні, халявний інет. Якщо повезе Joko приготує вівсянку на банановому листку, якщо ні – то смачнющу яєшню. З балкона видно вершечок ступи, повзають гекони. Joko дуже комунікабельний, розповідає багато про Індонезію, знає всіх українських спортсменів, особливо любить Шевченка та Кличків. Знає навіть таких, що грали футбол за СССР, на ці прізвища ми тільки очима кліпали.

Joko запрошував в свій сад рвати рамбутани (ззовні фрукт схожий на наш каштан – всередині плід, схожий на виноград з великою кісточкою). Ми відмовились, бо перед ти накупили фруктів по дорозі, лапухи, що тут скажеш.

Харчування

В Borobudur багато точок, де харчуються місцеві, там смачно і дешево. В середньому місцева їжа 5 грн на особу (баксо – зупа з кльоцками та травою, nasi goreng – смажений рис з овочами та яйцем, так само коштує в кафешці свіжий питний кокос.

Mendut та Pawon (храми поблизу Borobudur)

Невеличкі храми поблизу. Добратись найпростіше взявши в Joko моцик, він і карту намалює. Близько 3 км від Borobudur. Вхід 5$ в два храми. Всередині в Mendut сидить 3-метровий Будда. Кажуть його планували поставити зверху в Borobodur, але не змогли занести. Навколо храму цікаві дерева, особливо фікуси з повітряними коренями дуже схожі на дерева душ в Аватарі. Можна зайти на територію монастиря, там на деревах ростуть кабачкоподібні утворення з колючками, а також квіти лотоса.

Доволі близько знаходиться індуїстський храм 9 ст н.е. Prambanan. Його зручно відвідати по дорозі на Yoguakartu. Зараз оглянути його можна лише ззовні, після землетрусу 2006 року вхід в середину є небезпечним.

Нижня білизна та мусульмани

Як нам просвітили, з жіночими майтками в мусульманському світі треба бути максимально обережними. Жінка в жодному випадку не може повішати свої майтки вище чоловікових. Більше того, якщо труси висять на балконі, а знизу ходять чоловіки-мусульмани, то це для них страшне приниження. Ми свою білизну повішали ввечері, нічого про це невідаючи. А вночі вітер все розвіяв не тільки по балкону, а ще й по даху над ганком. Можливо і образила когось з місцевих мужчин – але я ж не спеціально :)

Кута (о. Балі) (+1 година Ява)

Що очікувати від острова, куди пропонує завезти добра половина тур агенств? Абсолютно прогнозовано – купу туристів, сміття, високі ціни та зажирілих мєсних. Тим не менше острів лежить між о. Ява та о. Ломбок і уникнути його практично неможливо. Більше того Балі має доволі великий аеропорт з купою дешевих рейсів.

Добирання

Ми добирались до Балі літаком з Yoguakarta, о. Ява (місцеві часто називають Джокджа). Вартість в один бік/людтна 50$ (480 000 рупій). До Yoguakarta з Borobudur автобусом (до станції нас любязно підкинув Yoko на моцику one by one :).

Вартість автобусу 20 000 (2.2$) на двох (попросять звісно 40 000 з блідошкірих – тому варто розпитатись ціни в мєсних наперед). Автобус прибуває відразу на потрібну станцію, з якої ходить автобус в аеропорт. В Yoguaharta вразив спосіб організації зупинок автобусів. Вони виглядають як прозорий контейнер, на вході каса. Навіть якщо їхати з кількома пересадками, оплату можна здійснити відразу і тоді тебе автобус закидає в потрібний контейнер, там чекаєш наступного автобуса. Все чітко, швидко, персонал спілкується англійською і жодного торгу:).

Ми звичайно спокусились на літак, але між островами доволі хороше з’єднання автобусами та поїздом, потім паром. Їхні поїзди хвалили, казали гарні та дешеві. Крім того по дорозі можна побачити багато цікавого.

З столиці Балі Despansar (куди прилітає літак) до відомого курорту Kuta близько, можна добратись звичайним автобусом (вийшовши на головну трасу). Ми прилетіли вночі, тому автобусів вже не спостерігалось. За таксі сторгувались до 35000, (по дорозі назад в аеропорт вийшло 60 000. Замовляли в готелі, з пакунками сувенірів йти на трасу по сонцю не хотілось.)

Поселились

Palm Gardens Tamannyuir (Il. Legian Poppies Lane II, Kuta Beach, Bali.

Готель такий собі звичайний (150 000 в післяноворічний час та 125 000 пізніше, double, fan, сніданок, wc, холодний душ). Cніданок у вигляді маленької канапки. До моря 10 хв пішки. На балконі проживала літаюча кукарача.

Харчування

Кута запам’яталась маленькими порціями та доволі високими цінами. Особливо варто обминати паби, пиво там може й добре, але зупа з слизняками коштує 25 000 і смакує відповідно.

Вдалось розвідати одне гарне місце – дуже смачно, порівняно дешево і порції не як для хворих. Totemo, Benesari, Kuta. Там також була хороша пропозиція по соках та ласі (від 6 000).

Чим зайнятись?

Любителім потусити та познайомитись ;) сподобається – на Балі купа вечірок та нічного життя.

Кута має також гарні хвилі, тому багато приїздять сюди серфити. Без серфу все значно гірше – хвилі не менше двох метрів, і якщо їх не пронирювати – добре cкалашматять. Вода брудна, пляж також. Весь час щось зачіпається за ноги у воді – і ніколи не знаєш, чи це политиленовий пакет, дохла риба, чи інше сміття. Під час відпливу стає видно, що зачіпалось за ноги. Після того як велику колючу дохлу рибу-пінгвін закопав ‘хранитель чистоти’ в пісок на пляжі – батьки рекомендували дітям обережніше бавитись в пасочки. З іншої сторони добре що закопав – бо всі решта ходять збирають, чого ж добру пропадати, туристам ввечері на ура піде.

Місцеві надокучливо пропонують чотири продукти “масас”, транспорт (тобто позичити свій моцик), гашіш та сарун (багатофункціональна шматка, основне призначення сидіти на пляжі або зав’язувати як спідницю). Ближче до води зростає пропозиція здати серф та вчити кататись.

Кута хороше місце для купівлі подарунків – багато різних сувенірних магазинчиків. Здивувало що майже всюди ціни фіксовані, це звичайно шалено пришвидшує час купівлі, але якось воно неприродньо для цих країв. Ціни на гарні суверіни – високі.

Безліч тур агенств пропонує все чого душа забажає і везе куди захочеш. Тому якщо Кута не сподобалась – злиняти звідти легко. Це ми поспішно і зробили.

Далі буде…