Доволі незвично почалося наше знайомство з Брюсселем… Вийшовши із шумного вокзалу в місто, ми наштовхнулися на скульптуру киці-велосипедистки в рожевому топі й коротеньких чорних шортах.
Оминути таке привабливе створіння без фото на згадку не стало духу. Відірватися від фотосесії змусив гучний барабанний бій.
До нас шеренгою наближалися чоловіки з рушницями в руках, одягнуті в чорні смушеві шапки (схожі на козацькі, тільки з червоними помпонами), сині піджаки з перев’яззю через плече та сніжно-білі штани. Слідуючи за парадом, ми дісталися до королівського театру, який чимось нагадував Тернопільський драмтеатр. Біля нього зібралося близько 80 чоловік, які з нагоди народного свята пускали в небо яскраво-жовті кульки. Звідти ми попрямували на Гранд пляс – великий квадратний майдан. Але насправді він виявився не таким вже й великим, не більшим ніж наш Театральний.
Читати далі На побачення до хлопчика, що пісяє
Коментарі